твій ритм лякає, і тривожить гул,
що наростає в глибині невпинно
я не спинюсь, тебе я не спиню
хоча й повинна
ти так чекав — чекання не порушу
непевним сплеском, відблиском очей
ввійду, як запах, до чужих речей
хоча й не мушу
ця таємниця схована у нас,
як лист старий у книзі, що згубилась,
несу цю ношу, раз уже взялась,
хоча й втомилась
насамкінець покриєш все лататтям
тоді торкнусь до скрині голіруч
відкрию все, щоб ти знайшов під шматтям
іржавий ключ
