Ось поряд шкірить білі зуби звір,
Немов чигаючи на жертву випадкову,
В незграбних лапах маючи опору.
Чи хтось чекав на легеня стрункого,
Що міць його – в неслабнучих руках,
А мужність, виплекана у степах,
Не зрадить в час випробування злого?..
Та ось виходиш ти, і грім долонь
Жене гнітючу тишу геть із зали,
Де кількасот очей, тамуючи вогонь
Азартних серць, у напівтьмі блукали.
Ти руки покладеш – і раптом звір
Кориться їм. І з глибини зринає
Блаженний голос. Звуки розливає
Чуттєва річка – консонансів вал...
І довго ще ця музика лунає,
А рук тепло ховає мануал.
