Від захвату збиває дихання...
Ніч музикалила рікою тихою.
Акордами скляними з висоти,
Неначе бульки, лускали світи.
Між скалками світів ясніла ти.
Заклично всміхалась,
Грайливо моргала...
Ні, не ти.
Лише фата-моргана.
Так, ти не ти, але і я не я,
А лиш у метриці пусте ім’я.
Ти йшла до мене килимами тиш.
Палало серце Сонця золотіш.
А ти не ти. Лиш марево вгорі,
Лише проміння темної зорі.
Розпались лати рицарських чеснот.
І ельфів таємничий хоровод
Мене здійняв до мрійних високостей.
Бриніли зір порожньосерді брості.
Подвійної зорі твоїх очей
Не віднайшов я. Ниций привілей –
Поміж зірок без милої літати.
Пелюстками засохлого латаття
Із серця облітали білі мрії.
Лице твоє світило... Та не гріло...
