Він прийшов серед ночі дощем, наче шепотом,
легкий подих зітхання війнув попід віями.
І від нього, такого незнаного, теплого
незборимим жаданням кохання повіяло.
Потягнулась до нього крізь сон кожна гілочка,
(юна яблунька цвіту ще зроду не відала).
Звідки він, цей лякаючий шал, ці вогні в очах,
ця бентежлива пристрасть, ця млість несповідана.
Ледь торкався кори бігунками - струмочками,
не минав ні горбочка цнотливої стрункості,
не спиняючи втіх, не затихнувши хоч на мить,
у одному акорді злились, наче струноспів.
То пручалась, то прагнула знову лавину ласк,
поки сон переміг у змаганні з повіками.
Перший промінь відчувши, юначка прокинулась -
і засяяла вперше рожевими квітами.
