Я не вмію сховати сльози
Від холодних краплин дощу.
І коли усе надто серйозно,
Просто думаю і мовчу.
Я не кличу нікого на поміч
У хвилини перманентного болю.
І не буде нікого поруч,
Коли в мене заберуть волю.
Я не вмію любити на віру
І не знаю як це “просити”,
Мою обережну довіру
Можна лише заслужити.
Я не буду ховатись в світанки,
Щоб не бачити денне світло,
Не виконуватиму забаганки
Розхристано-вільного вітру.
Я не бачу простих рішень
У сповільненні серцебиття
Усе має бути складнішим,
Бо таке воно є життя.
