Недишно лежать валізи.
Ледь чути гуркіт колісний,
Який глушать навмисно
Заплеваномизгані вікна.
У вікнах, закритих щільно,
Вмирає сонця проміння,
Через плевки і бруди.
Задихується повітря.
Муха мандрує ганчір'ям,
Лежачим на третій полиці,
На дещицю більш стерильним
У порівнянні з лахміттям,
На 'кому кімарить дядько,
Що не придбав білизни.
Дядя читає «Шлях Аріїв»,
Мниться захисноком Вітчизни.
Тоскно лежати в пацкарті,
Втягуючи в обидві ніздрі
Запах дівочого поту,
Шкарпеток чоловків.
З першої полки на другу
Мені посилає амбре
Вуй, що насіння лузгав –
Тепер він солодко хропе.
У горлі йому деренчало –
«Чим би його промочить?»
Жінка його дістала
Миргородки – попить.
"А так же ж хотів я пива -
От вередлива жона.
Ще діти до школи не ходять,
І теща немов сатана."
Стандартна сімейна драма,
Штампований стереотип.
Життя комусь крила дало,
А хтось у нього «влип».
З задухи лосняться лоби,
Поїзд поволі повзе
Ниють від пози суглоби –
Не знаю де діти себе
У куцій у цій домовині,
Відкритій лиш з двох боків,
Де ноги на півпроходу
Висять, аби хтось зачепив.
Ось ранок продзьобує шибки.
Проводнік ширя взад-вперед.
Прокинутися би швидко,
Бо скоро замкнуть туалет.
До тої брудної кабінки
Шикується черга людей
Сонних, пітних, неумитих –
Нужда їх до смраду веде.
Щасливе вологе обличчя
Випорсує з білих дверей.
Смердіти так не личить
Пристойній людині. Але
Тут слово має природа,
Проти якой не попреш,
До того ж не передбачено
В кабіні “Air Fresh”.
Ну ось. Вже приїхали. Київ.
Центральний ж/д вокзал.
Зграї таксистів настирливих:
«Таксі. – Єхать.- Куда?»
Мені ж метрополітеном
Чу-чухати бо-зна куди,
Бо часу іще, напевно,
Години дві чи три.
Вітаю! Метро «Хрещатик».
Тут зранку мало людей.
Куди би себе подати?
Цей ранок – закритих дверей.
Пройшовся майданом, де глобус
Масон якийсь встановив,
І Бетмен, на янгола схожий,
Крила свої розпушив.
Навпроти нього дівчина
Гілку трима золоту –
То мала буть Україна,
та дівчинку взяли не ту.
Тут має стояти повія,
Роздягнена до нага.
Така, як і наша надія –
Із присмаком батога.
Ну от, допиваю каву
В макдоналдсі у метро.
Трикляту «Американу»,
Бо всі закриті бістро.
Що ще робити в столиці?
Де ще подіти себе?
Життя тут як на полиці -
Розкладено: А, Б і В.
Година спливає мляво,
Рука дописує вірш,
Не стало рідкої кави,
І серце, мов крає ніж –
Що продано наші години,
Не нашим потребам людським,
Що більше нема України,
А є глобальний сортир!....
