Горить, горить в душі моїй
Те полум'я безсмертне, так палає,
Як зірки, в грудні мерехтять.
Дивляться на сина та мовчать.
Не має їм покою від його думок
А в очах його лиш сльози, сльози
Наповнені жорстокістю казок
У вісні побачених не мною, а...
Людьми, народом мовчазним,
Розгубленим, отруєним росою,
Що з уст злітає при розмові.
І не соромно їм неньку ображати!
А ви ж, як в полі при жатні
Обрубки жовтої соломи
Летите собі по вітру
Та не чуєте тих стонів.
Що Бог зітхає!
