Веселі барви де?
Осипались, зомліли , впали.
Чи пам’ятає хтось,
Як з шостого на сьоме, на Купала,
Де ти вінки плела
І через ватру ми стрибали,
І папороті квітку всі шукали?
Вогні через ліси
Несли хоробрі воєводи.
Ріка вінки несе,
Закидує їх невість-куди , в чужі води.
Липневі барви за собою,
Хоча уже потроху темні,
Вже менш приємні, бо не такі молоді.
Сягнувши батогом
Пустелі, щоб погнати з хати.
У безвіконні бо
Без світла важко щось тримати,
А надто щось кохати.
Зась за дверима виє вовки,
Проте більш схоже завірюха.
Ховайтеся усі –
Відкусить носа, пообгризає вуха.
Сидиш все ще одна
Вінок втонув біля затоки.
Вогонь тоді лизав нам босі п'ятки,
Хоч зараз він мні лиже щоки.
Гіркота витікає з ока.
Потроху крапає в гранчак,
Де із духмяних трав узвар.
Парує самовар,
Несе ласкавий дим до твого боку.
На шибках морозець
Спішив – накидав твої риси.
Неначе горобець,
Який до пічки притулитись забарився.
Сиджу з набубнявілой головою,
Та подумки вже десь з тобою.
Вінки поїли риби під водою.
Запаморочилось.
Нехай тобі тепер гикнеться.
У цей морозний вечір,
Десь біля печі.
Кохання справжнє – як вино
Із часом не псується.
Накинь на білі плечі
Хустину теплу –
Сама від себе можеш застудитись.
Чи зможу шибку заморожену розбити?
Крізь неї жовтий промінець
Повз перепони указує на вінець.
