ПОЧУВШИ ПІСНЮ ДРОЗДА ПІД ЧАС
ПРОГУЛЯНКИ СІЧНЕВИМ РАНКОМ
Співай, дрозде, в морозяній імлі,
Співай, мій друже, серед голих віт.
Зима у відповідь на твій привіт
Розгладжує – глянь – зморшки на чолі.
Ось так же й злигоднів могильний прах
Безпечну й милу втіху не затьмить,
Що радісно стрічає кожну мить,
Надію хай несе вона чи страх.
За те, що в позолоту сонця день
Вдяга вже далі, вдячний я тобі.
Взамін багатств ти інші дав скарби:
Все золото не варт твоїх пісень.
Прийди ж, дитя нестатків і тривог,
Й на двох розділим, що пошле нам Бог.
Robert Burns (1759–1796)
SONNET,
WRITTEN ON THE TWENTY-FIFTH OF JANUARY, 1793,
THE BIRTHDAY OF THE AUTHOR, ON HEARING A
THRUSH SING IN A MORNING WALK.
Sing on, sweet thrush, upon the leafless bough,
Sing on, sweet bird, I listen to thy strain:
See, aged Winter, 'mid his surly reign,
At thy blythe carol clears his furrow'd brow.
So, in lone Poverty's dominion drear,
Sits meek Content with light unanxious heart,
Welcomes the rapid moments, bids them part,
Nor asks if they bring aught to hope or fear.
I thank Thee, Author of this opening day!
Thou whose bright sun now gilds yon orient skies!
Riches denied, Thy boon was purer joys,
What wealth could never give nor take away.
Yet come, thou child of poverty and care,
The mite high Heaven bestow'd, that mite with thee I'll share.
