Так тішить зір зелений вбір
Діброви навесні;
Після дощів весь луг зацвів
В ці благодатні дні.
Й хоч швидкоплинні втіхи ці –
Сніг землю замете, –
Зима мине й весна верне
Нам знов блаженство те.
Прийде ж пора, що із двора
Зима вже не піде:
Навік вже ліг на скроні сніг,
Й могильний холод жде.
Старечих днів біль і журба,
Ночей безсонних муть;
О, юності дні золоті,
Уже вас не вернуть!
Robert Burns (1759–1796)
THE WINTER OF LIFE
But lately seen in gladsome green,
The woods rejoic'd the day,
Thro' gentle showers, the laughing flowers
In double pride were gay:
But now our joys are fled
On winter blasts awa;
Yet maiden May, in rich array,
Again shall bring them a'.
But my white pow, nae kindly thowe
Shall melt the snaws of Age;
My trunk of eild, but buss or beild,
Sinks in Time's wintry rage.
Oh, Age has weary days,
And nights o' sleepless pain:
Thou golden time, o' Youthfu' prime,
Why comes thou not again!
