Я помирав незайманим, мені шістнадцять було.
І замість в очі дівчині – дививсь в вороже дуло…
Я йшов не на війну, а так собі, до школи…
Шкодую, проти смерті не мав вакцин-уколів.
Я помирав незайманим, займав лиш раз рушницю.
І навіть в вічі ворогу я не бажав дивиться…
Дитина я ще зовсім, і смерті був не варт,
Тремтячими колінами все мріяв я про гарт…
Я помирав незайманим, вдихав і порох, й кров,
І захлинавсь в потоках чужих дурних розмов.
Але тримавсь за віру – непереможний меч,
Здавалася безглуздям якась можливість втеч.
Я помирав незайманим, мені було шістнадцять
І знав, що більш не верну, та й не хотів здаваться…
Ми йшли під дружній клич, кидали фрази рвані…
На Крутах ми померли, Вкраїна гоїть рани…
