Набавились в людей — вертаємось у лютий,
в сніги, де без снігів нам ще біліше буть.
Намарені ліси, в яких шукали руту,
сліпим вогнем очей спиняються отут.
Гадати на кістках...
Чи вперше?..
Бідний Йорик...
Второпать що і як — несила в холоди.
А відчай — ще не край, бо є моря і гори
якими ти, на жаль, ніколи не бродив.
Поважчала хода і незнайомі зорі
все туляться до віть, немов померзли враз.
Нас сховано у сніг чи ми стовпи із солі?..
А Лот один утік — йому іще не час.
Та голос, як струмок, у голосі — відлига,
від холоду джерел до теплого вікна.
І слово ще не чуть крізь завивання лиха
і зріє сніг людський, безслідно щоб зникать.
