Погляди
презирливо співчутливі:
"Молода, а ковтає
таблетки
у вагоні..."
Голова, як ріка,
окремо від мене плине...
Холонуть,
біліють долоні,
прозорі, невагомі...
соломинку... берега краєчок,
за який ухопитись
і яким врятуватись...
серце підвішено на гачечок –
як не зірватись йому,
не зірватись...
бо так вже тріпоче
осиковим дзвоном...
бачили в лісі
осикове листя?
отак і серце моє безборонне
тріпоче на місці...
-------
Повертаюся
поволі
до життя.
Сходить сонце,
у щоку цілує.
Не лякайся,
основне собі затям –
всі страхи намарні,
цебто – "всує".
І коли пливеш
у тихий світ,
де підводні тіні,
згаслі звуки –
не лякайся:
небо – у тобі,
коло серця,
де тривожний стукіт.
