Та не подасть мені руки,
Лиш кине ще один листок.
Я підберу його з підлоги,
Щоб ще наблизитись на крок.
Ні перехожих, ні дороги…
Ще жменю часу для зірок…
Їй поцілунки ні до чого.
Вона оголює плече,
Скидає одяг за собою,
Бо сонця посміх золотий
Тепла нікому не несе.
А я бреду за нею вслід.
Позаду хусток половина -
За місяць іншу з себе скине
Й втече роздягнена від мене,
Сестрі віддавши на поруки.
Та ж, білі обравши знамена,
Збере хустки в холодні руки.
