Коли нічого не відчуєш,
та як не виживеш поміж,
вживаєш те, про що ти чув лиш,
ростеш, як небо у комиш.
Бо миші так штани латають,
як літо неврожайний рік.
А рак свистів би під гітару,
та не пускають на поріг.
Од парубоцької проблеми –
заснути п’яному, мов чіп –
здійматиме вдовиця лемент,
хоч рак хоч риба – то мовчи.
І не розмочена шкоринка
в очах дитячих чи сльоза,
де віддаляючись не дзвінко,
дзижчить у вухові оса.
Осатаніло, з медом, з пилом.
Хто випив, той хіба живий?
А ти дивуєшся: як біло,
бо осліпило від жури.
Міліє стоптана калюжа.
Жаліє той, як і оті ж.
Росте душа, тобі кажу вже,
усе десь глибоко поміж.
