Я чула запах єлею з чола твого, Боже,
декор молитов і відчай з грудей. Сливе
пізнала Едем, та губи мовчать. Тривожно
за норов руїн духовних, розбитих веж.
Скуйовджений гріх прощання відчула шкіра,
Він сам по собі заводить глибоко в нурт.
Ні віри, ні спогадів, лиш підготовка до сну,
і капле у чай заготована чортом зневіра.
До залишків осені я досипаю краєчки зими,
Мій Боже, ще вірші до боротьби не готові.
Я плачу, як ти, та грішу, як грішили кати.
"Прокиньтесь. Проходьте в палату, шановна!"
