Безпідставна надія – в неділю надибаю дров.
Вороття, як ворота, відчинені хто зна для кого.
Намолов сім мішків, покричав у порожнє відро,
а навіщо – не знаю, не втямлю – навіщо, їй Богу.
Оббиваю пороги.
Горить моя хата.
І гріх
не такий вже смертельний, а з мене достатньо й такого.
Підсумовую сум і сумирно лікуюсь, бо зліг
від вертання додому і на перетоптане коло.
А надія – для тіла, для духу надії нема.
Надіваєш сорочку і сорок разів перехрестиш.
Безнедільне снування, немов мурашиний намаз,
у якому згубився отак передчасно нарешті.
