«Матусю! Адже я був чемним!
Темно! Темно!» – слова дитини, яку закривали у газовій камері
у м. Белжець 1942 р. – згідно свідоцтва єдиного вцілілого в’язня –
Рудольф Редер «Белжець», 1946 р.
Усе було використане
усі загинули але ніщо не пропадає
насип з волосся що впало з голів
для виробництва ґамбурзьких матраців
золоті зуби вирвані
під обезболюванням смерти
Усе було використане
придався навіть отой голос
принесений аж сюди контрабандою на дні чужої пам’яти
як вапно не гашене сльозами
і відкривається часом белжець аж до кісток
і вибухає з нього темрява одвічна
як затамувати її
і скарга дитини яка була була
хоч пам’ять блідне
не від жаху
а від тридцяти блідне літ
І мовчать мільйони мовчань
перетворені у знак семицифровий
І волає волає одне місце пусте
Ви котрі мене не боїтесь
бо я малий і зовсім мене немає
не зрікайтесь мене
поверніть мені пам’ять про мене
ці слова післяєврейські
ці слова післялюдські
тільки цих сім слів
