Захотіти не вірити, тільки аби захотів.
Віз і нині все там.
А де коні поділися чалі?
Все утрачено наче б, і очі хитрющих котів
не ховали нічого, окрім розуміння й печалі.
Все скінчилось і все почалося навскіс, на ізнов,
і творилося інше, та навіть ніхто не угледів.
І паски у руках, і псалми, і обривки розмов,
де здалося: пропали усі у кривавій вендеті.
Бо насмілились бачити.
Далі все інше без нас.
Насипатимуть їжу, бо жити хай трохи, та треба.
Поморилися коні, і десь невдоволений бас
натякає на свідків, ширяючи пальцем у небо.
