Оце перетворення снігу на воду,
бажань у спокуси і снів на снопи.
Щось біле болить, угорі хороводить
і падає в руки, та не ухопить
ту справжню несправжність, і стан, і стенання
зомлілого листя, що зблискує тим,
хто досі шукає прозріння в тумані,
де очі – не очі, де день, наче дим.
Вода заблукала між вічним і тлінним.
Чи треба спочити, чи падати вниз?
А сніг був у вигляді крапель і ліній
до крапель і ліній, до болю, до сліз.
