ЛЯМУР
Захололо-пригусло,
Та не скам"яніло в душі,
бо осіло у серці,
немов різнотрав»я медове,
те колишнє гаряче,
що нині уже не пашить,
те колишньо- п"янке,
що уже не вирує, мов повінь.
А було ж, а було,
Мов кипіння травневих бузків,
Як липнева гроза
У гарячій розповені літа,
Золота акварель
у майоліці світлих мазків,
вар"єте почуттів,
при свічах зорепадів -леліток...
Захололо – пригусло.
Чому не питаєш «чому?»
Мовчимо... розуміючи марність
Цього запитання,
У гарячих долонях
Ми гріємо згуслу лямур,
І , зігрівшись, вона
Неодмінно відтане... відтане?
