Цілувалися двоє в парку надвечоровім,
Поміж добрих, недобрих і байдужих очей,
І ялини напроти наїжачили брови,
А калина схилилась до дубка на плече
І дарма, що осіннє, і дарма що сльотаве,
І вороже та сіре без початку й кінця,
А вуста промовляли лиш освячене «аве»,
І горіли очиська,і палали серця.
Так і згодилась осінь листопаду прощати
Скаламучене небо, і зачинений храм,
Бо усякий кінець- є всього лиш початок
А нове -лиш забутий і оновлений «крам»...
