* * *
Читала в книзі я колись:
«Не виправдовуйся ніколи.
За правду ти завжди борись,
Але і межі знай, відколи
Вже говорити – не важливо,
Мовчати краще і чекать.
Ти захищалась – це сміливо,
Терпіння також треба мать».
Тепер оці слова, навіки
Нестиму я крізь все життя,
Поки не замкнуться повіки
І не закінчиться буття.
* * *
Чому так тяжко тебе забути?
Вже навіть гірше не може бути!
Ми так кохали, ми так страждали,
А інколи навіть і помирали.
Так тяжко тепер почуття схоронити,
Забути тебе і далі все ж жити.
Померти я хочу, але не назавжди.
Не хочу я жити тебе не кохавши.
* * *
«Не розвітрюй себе, адже
в мені ти незмінна»
В.Олексієнко
Ти був тоді поруч, а зараз – далеко.
Хоч жити без тебе так само не легко.
Не хочемо разом ми бути – і досить!
Не хочемо – і значить ніхто не примусить.
Для тебе я завжди буду незмінна.
Така ж весела, така ж привітна.
Але вже окремо – я тут,а ти – там.
Більше серцю кохати нікого не дам!
