Я не зрозуміла, а даремно!
Ти мені казав про наше «щось».
Була я на сто відсотків певна:
Не моє. Тому і не збулось.
Тільки калатає дзвін у грудях.
Я – дурна, а ти чому сліпий?
Те, що не судилося, не буде,
Що не ти ліпила – не розбий.
Тільки в добровільному полоні
Можна розгубити що було.
І сльозяться очі. Мабуть, сонні.
І стікають сльози – дощ за склом.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design