Небом блідим
сунуть хмари свинцеві,
Левам з пащек
важко Полтва пахтить.
Серед юрби
раптом вигук:
«Ось це він!».
В мозку проблисне:
«Цей він,
певно,
ти?!»
Блисне...
та й годі,
бо мозок - мов камінь.
Сам ти,
мов камінь,
занурений в час.
Мокнеш при вході
до храму
віками,
А увійти
до середини –
зась.
Блискавка місто
закреслить зиґзаґом.
В лев’ячих гривах
біснується
троль.
Огненна злива
змете камнепадом
Презервативи
людських
парасоль.
Дай їм –
і нам –
Твого гніву по вінця!
Вимети нечисть
і душі спаси!
Щезне хай розпач,
і біль цей,
і лінь ця!
Стріпнуться леви
й відійдуть
в ліси.
***
11.10.2008
