Цілуй її. Що дивишся на мене так?
Цілуй. Ніжніше. Пристрасніше.
Знаєш, ти маєш ТАК кохати,
Що мусиш стати прородителем
іншого світу...
Знаю, важко це зрозуміти й прийняти до себе,
Але світ уже скурвився.
Так кажуть старці, а вони
Мудрі, їх слухаються... ще з мезозою...
Нам треба створити світ,
Щоб його всі вважали реальним,
А старий залишити у шафі
Зі скелетами цивілізації. Бо цивілізація -
то мертва культура,
живий кам'яний саркофаг
наших снів.
Тому нам негайно потрібен світ
З новими людьми і дітьми,
Тому цілуй її пристрасно,
Поки сонце не зійшло, і є ніч, ціла ніч,
Щоб робити новий світ, чистий світ,
Бо цей є занадто брудним...
Але якщо розібратися, то всі ми з одного місця вилізли,
І менше з тим, вічно й вилазитимемо.
І якщо вже на цьому етапі свого народження
Ми лишаємося брудними,
То слід видумати таких істот, щоб народжували,
скажімо, ротом...
І назвати тих істот людьми,
А потім постане та сама проблема,
Бо ми народжуватимемо тим місцем, яким лаємося
і з якого поливаємо
брудом своїх колег по
навколишньому середовищу...
То скажи мені, Боже, чи людство навіки приречене?
