Очі, сповнені смутку, відкриваєш…
У них – дзеркало неба запилене,
Розділене на дві половини – Схід-Захід,
Майорить ватними хмарами легкими.
Там вдалині два світила. Ти знаєш
Їх на ім’я… Там пегаси окрилені,
А навколо коробка домів, закладено вихід,
Твої стопи, що по асфальту ідуть, буддисти вважають святими…
Твої очі-дзеркало відображують дійсність неба.
Одне око – одну половину – Захід, інше віддзеркалює Схід.
Те і інше – червоне, лише між ними межа,
Що вкарбовується синім, але стерта насправді,
А внизу місто, яким ти ідеш, схоже на ребус.
Хмарочоси, що рухаються, суттєво сповільнюють хід
Твій. Земля повільно спиняється, орбіта у неї не та
Вже. Твої очі спускаються вниз, щоб відкритися правді,
Вони випадають з очниць і котяться долі – шкляні шари.
В одному з них Захід, а в іншому – Схід .
Розбивається праве око, тебе пронизує біль нестерпимий,
Бо права частина тіла вкривається язвами –
То виходить з тебе добро і тікає у хмари,
Ти свої муки родів ігноруєш, пускаєш на самохід.
І руки твої, і стопи твої ввижаються золотими,
І нарікаєш ти звірів земних небесними назвами.
Дозволяєш їм на мить піднятися до ватних хмар,
Щоб вони відчули твоє добро, а вони відчувають гонор
За себе. Тому ліве око розколюється, молоком розтікається,
Тебе розбивають оргазми, тепло нескінченно ллють,
З масла оливкового і шоколаду міцного завар
Перетікає. З кров’ю твого добра незграбно змішується –
То зло з тебе виходить, звірі тебе все питають:
«За що» та й «за що»? А ти над ними хилишся,
Темноту своїх зіниць людству яскраво демонструєш
І кажеш: «Ось мої дві жертви заради вас, і вони
Єдині будуть, інших-бо жертв не передбачено»…
