Мені примарилося – вечір, осінь, ти
І тінь, чи ти і тінь – одне в одному,
Рогаликом гіркої самоти – займався місяць,
Ми брели додому.
А я втікала від твоїх слідів,
від рук твоїх
і чорних асфоделій
І я втекла, а ти не зрозумів
Усю таємну суть оцих містерій.
Холонуть руки, вечір, осінь, тінь,
Холодний місяць, ти на тому боці,
І завмираю я, і в напівкровці
холоне кров, і проростає біль.
Холодний місяць, ти і моя тінь –
мені примарилось, що ти мене придумав,
прокинулась у згадках твого суму
і розчинилася як в свіжій рані сіль.
І тільки тінь лишилась,
тінь, тінь, тінь.
