Національная ідея нам потрібна,-
Так кажуть люди, каже Президент,
Щоб об’єднати націю всю рідну,
Не розділити, не розбити вщент.
Таку «ідею» ревно формулюють,
В кістках минулого шукають, риють.
Та щось не те вони чомусь «будують»-
На долю нашу нарікають, ниють…
«Шануємо» трагічні історичні дати,
Моменти спірні та минулого події
Ми згадуєм лиш ті, де є великі втрати,
Бідою об’єднати націю плекаємо надію.
Я зовсім і не проти пам’яті полеглих
За Батьківщину, щастя і свободу.
Але чи може стать біда – ідеєю,
Що об’єднає Україну для народу?!
Звичайно, ні. Не може цього бути!
А «шанування» лиш трагічних дат
Нам не дає минулого часів отих забути,
Де повно і поразок, й війн, і зрад…
Плекає комплекс «бідного народу»,
Виховує «синдром минулого складного».
Жалітись будемо на всіх і вся ми зроду.
Чи треба нам, вкраїнцям всього цього?!
Вже через кілька років, досить скоро
Гордитись будемо лиш тим, вкраїнці,
Що «ще не вмерла Україна»; горе
На кожній буде в нас історії сторінці.
Вкраїна лиш трагічне «шанувати» вміє,
Про дати гордості ми забуваємо. Чому?
Невже поразки, горе і біда нас мають
З’єднати в націю, в країну рідную одну?!
Невже історія настільки в нас трагічна?
Чому святкуємо лиш втрати тисячі людей?
Хіба минуле наше сиве, вічне (не трагічне!)
Створити може ту «національную ідею»?!
