Коли брудна прірва комерції одягає червону вечірню сукню, і фарбує губи
Яскравою червоною помадою кольору перестиглої вишні, яку не зірвали завчасно,
Аби потім зварити з неї компот, можливо, дієтичний.
Вже варто чекати великих касових зборів. Вже варто чекати популярного саундтреку
На рінгтонах просунутої молоді, що тусує в підвалах.
Вже варто чекати черг в туалети після фільму і шаленої популярності
Вечірніх показів,
Які давно пора заборонити, як і легальне вбивство болотних жаб задля їхніх лапок.
Тому таксисти і чекають біля виходу кінотеатру опівночі, одягнувши теплі валянки.
Тут має бути кафе і різдвяний віник, схожий на калач, на дверях будинку,
Має бути сніг, який випадає апендиксом споживачів на голови його прибиральників,
І корпоративні краватки на шиях подряпаних манекенів.
Місце дислокації найасоціальноішої їжі в місті повинно бути недалеко від трамваю,
Щоб щораз чути коли він проїжджає повз,
І землетрусом цілує вікна генделя.
Двері мають хлюпати туди-сюди, заводячи погрітися в приміщення за чашкою кави
Знайомих сніжинок, що приїхали з неба автостопом.
І ніжно кохали весь світ дорогою.
Червона сукня має назавжди залишитися в екрані вікна, а червоні губи
Мають назавжди оселитися на краю чашки відбитком історії…
Підлога має обов’язково скрипіти, а гірлянди шепотіти.
Відвідувачів має бути мало, як начинки в пиріжку з капустою, як тепла у слові «лід»,
Обмежитися можна двома: офіціант і клієнт.
Не так важливе замовлення і вже схолола кава, як сама розмова, яку почали вони –
Люди, що бачаться вперше і які вже ніколи не побачаться вдруге.
Просто так склалися обставини, що їхні фільми зустрілися сьогодні,
«Дякую» треба сказати п’яному техніку.
Але іскра між ними, що спалахнула наче карбідовий розчин у піонерському таборі,
Пов’язала їх як два крила янгола пов’язує гамівна сорочка на спині у лікаря.
Невідомо чому ходить і кого возить трамвай у таку погоду, і ще більше невідомо,
Якого греця одягати червону сукню замість теплих спортивок, але головне тут
Музика. Що грає з мультику про Тома і Джері.
П’ятдесят відсотків успіху кінцевої зупинки обкатаного трамвайного маршруту,
Залежить від Френка. Пісні якого зараз грають у кафе.
У дев’яти глівудських фільмах з десяти.
Для повної гармонії, трамвай кожен метр чинить ДТП, безжально збиваючи сніг,
Який зайцем хоче проїхати пару зупинок.
І він, сніг, вдячний трамваю. Нехай не за грубе ставлення і за відсутність контролеру,
Не за прострочений проїзний і шоколадні сигари,
А за червоний колір сукні і губ у цю сніжну ніч.
І, звичайно ж, за найкращий у світі саундтрек старого Френка Сінатри…
