Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2557
Творів: 46395
Рецензій: 90553

Наша кнопка

Код:



Художні твори Поезія Вірш

про башти

© Катя Луганська, 01-10-2008
Вії, як вавілонські башти, –
від самого пекла до самого раю.
Не буду собою, не зруйнувавши, –
байдуже, Богом чи щурами.

За сотні чорних, як серце, веж
я покарана сотнями мов;
жодною з них не проклянеш
і не помолишся – мовчимо.

Під пацючих святих писк
вії, як вежі вавілонські,
відкушені падають в небо, кудись
у пекло для мене, пташок і волосся.

Повіки твої, як і решта Едему,
я вірю, простять нам останній гріх.
Ми посвітимо вам, якщо буде темно:
ліве крильце щура непогано горить.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Андрій Деревенко, 02-10-2008

Вежі в тумані...

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Микола Цибенко, 01-10-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.66760110855103 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …
Поезія, яка пробуджує до роздумів
Поезія завжди була тою силою, яка змушувала рухатись далі, коли не було сил. Змушувала любити, коли …