мені видається, що час перелякано б’ється
запаяний десь між рухомих деталей годинника
що осінь – це кава густа і пахуча кориця,
а хмари у небі – шматочки ванільного сирника.
що в тебе на кучерях сонячні бавляться зайчики,
а місто втопилося в морі солодкої вати
і, звісивши ноги, сідаємо ми на окрайчику
старої фортеці, що вже починає дрімати.
закочує сонячне око господар невидимий
годинник не цокає, стрілки втомилися, ми
читаємо листя густі фоліанти під липами
готові до першої в нашому часі зими...
