Моря в’їдалися у плоть,
коли їх гладив.
Звивалось сонце, як кубло
червоних гадів.
Збирали пил своїх вітчизн
з усіх окраїн.
І поверталися ні з чим –
у спину камінь.
Кому котитися з гори,
кому котити.
А небеса лягли сирі
у слід копита.
Піти, заламуючи дні,
що на колінах,
туди, де звичаї чудні,
де Україна.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design