Якщо дивитися «не зовсім рідними» очима,-
Сенаторів Америки й політиків Європи,
То демократія у нас живе свята; Вітчизна
Шляхами процвітання йде й широкі наші кроки.
У нас всі вибори-найкращі в світі:
І Президента, й інших всіх посад.
Усі беруть там участь (та не діти),
У нас в державі правди квітне сад.
За Конституцією влада є народу,
Народ сам обирає, делегує право
Так званим депутатам волю горду,
Й вони керують «чесно» у державі.
Депутати-то представники народу,
Вони проблеми люду добре знають.
Й щоб вирішить усі-цим гроші «водять»,
У нас бюджет є, де податки потрапляють.
Та є у Конституції ще «член» один-
Це Президент, народом обраний також.
То чесний патріот-громадянин…
Навіщо? Для колекції багатих рож?
Він-наш Гарант! А що він гарантує?
А гарантує те, що депутат той наший
Служить народу буде і не розчарує,
І, так сказать, він не «заварить каші».
Але якщо ми обирали депутата,
Це означає вже, що довіряємо йому!
А для гарантій «чесності» мандата
В нас є суди. Крадеш – в тюрму!
Та кожен обранець народу український
Перед законом складує присягу,
А новий рік, чи місяць, - управлінець
Всім людям звітувати має, справді!
Навіщо в цьому управління колі
Є мертва точка- Президент, Гарант,
Якщо гарантувать не має він нічого?!
Та ще такий, як в нас варіант?!
Президент – корупції в нас інкубатор,
Печерного і хворого націоналізму джерело.
Поняття нам святі він прагне підміняти
Такі як патріот, Вкраїна чи народ…
Навіщо у республіці, де влада
В руках народу є свідомого повік,
Ще й вибирати пастуха, урода,
Немов поводиря сліпих, калік?!
Невже народ весь-збочинець чи інвалід?
Та ні, - він мирний, щирий, працьовитий!
Чому для того, щоб нагодувати президента рід,
Ми відривати маємо останні хліба крихти?!
