Я б тобі написала листа про своє наболіле дитинство.
Але я на сьогодні пуста…опустіла я з першого листа.
Я писала тобі ще малою. І ховала в безвихідь творіння
За вмурованою між нами стіною. І нарешті я стала вільна.
Я дивилась у твої очі і шукала у них оправдання.
Це не був для суспільства злочин. Просто вмерло твоє кохання.
Я на цвинтар його не ходила. Не молила твоїх ангелів,
Щоб вернути тебе до сина. Щоб вернути тебе до мене.
Моя матір ховала сльози у свої безкінечні хвороби,
Твої вчинки – метаморфози, розїдали життя, мов хроби.
Ти забув про свої обіцянки. Ти ніколи їх не держався.
І лишивши себе для коханки, із минулим навік розпрощався.
Твоя молодість друга настала. Будуть нові сторінки життя :
Буде нова дружина кохана, буде інша любима сімя.
Старість також до тебе нагряне. І хто знає якою буде…
Може ложку води в ту хвилину, тобі старша донька принесе.
