З небосхилу вівчар доглядає зелені отари дерев
А на сході крізь марево стиха жевріє очисько
Нас зустрінуть брилатий підтоптаний дід і вусатий котисько
Що, розлігшись на лаві, дрімає немов пересичений лев
І тоді пробираючись крізь чагарі сновидіння нас знайдуть слова
І важкими перлинами сяючи стануть рядком на папері
І відкриють замріяні очі. Перед ними розчиняться двері.
І зупиниться час. І нестримне бажання позбавить цнотливості пері.
І, чекаючи, ляже вона
Як лягає в рівненький валок під косою перестигла духм’яна трава
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design