Кіноплівка в’їдається двадцять п’ятим кадром, паморочливо руйнуючи кластери
У мозку, руйнуючи полиці в цій кладовці.
Але цю бабіну, з цим блокбастером-сіквелом, разом з прожектором,
І навіть разом з запахом фойє і поп-корну затопчуть.
Так, її затопчуть новою колекцією спортивного взуття, разовими чоботями,
Що будуть одягнуті поверх кімнатних капців.
І розкрамсана плівка губитиметься на фоні калюж, але студенти-актори круті!
І вони, ці актори, мали всі шанси взяти Оскара,
Взяти всі разом, ще в тому барі де кегове пиво продається по акції,
І відкіля прибрали всі автомати з кавою.
Так, це була перша заявка на успіх, перший виклик кінотеатрам, прем’єрам,
Цукеркам-барбарискам, негазованій мінералці і одноразовому пластиковому посуду.
І сценарій зовсім не важливий, а кількість дублів не має значення,
Як і еротичні сцени у совєтському гуртожитку.
Вся увага прикована до кави, від якої ломить зуби нестерпною печією,
Яка приходить наче соціальний працівник, що вилазить прямо з автомату з кавою.
І йому абсолютно пофіг питимеш ти вдома заварний чай, чи тирсу в пакетиках,
Зі скляного стакану чи керамічної надщербленої кружки.
Єдине що має значення – кава. І коли автомат ненажерливо ковтає гарячі копійки,
Наче самотній митець ковтає коньяк великими порціями
І не боїться вдавитися.
В той момент безкоштовне СМС з Інтернету повідомить про результати,
Звичайно виявиться що всі актори просрали свій єдиний шанс, а їхня розчинна кава
Матиме повернутися до лялькового театру на посаду маріонеток,
Тоді стане ясно, що оскар не має жодного значення, бо в тих залах,
І навіть на тих червоних доріжках, що всіяні спалахами,
Не вміють по-справжньому жити.
І вони стали заручниками розчинної кави у автоматах,
Наші зерна кави, що привезені з Бразилії, але вже на митниці отримали громадянство
Вільно пірнаючи в турку співатимуть повстанські гімни і пісні Кому Вниz,
По-спражньому зрозуміють, що вони вільні, а перший крок до свободи вони зробили,
Адже автоматами з розчинною кавою люди почали користуватися менше…
І головна помилка і карма статуетки оскара у його іронії, адже його теж розчинять,
Як розчинну каву, висипавши її у безмежність вулиць, заївши її пігулками від печії…
