Час не свідчить, що є,
бо немає, кажу, цього часу.
Суб’єктивність – і все.
Зрозумієш, хіба, коло Боже.
Через відчай нічий спотикаєшся ти ж досить часто.
Звідси міст у міста, хрест, що важчий хреста, – перша ноша.
Щез, не щез, і живеш, наче встромлений між, і не віриш.
На безлюдді усі, без масонів, месій – артефакти.
“Отче наш...”, і “єси...”
Є потреба лягти у траві лиш.
Камінь каменю хто?
Згорток пам’яті мій – чорні клапті.
Як угледів той слід.
Біг, не біг – і зостався.
Осінь з’їла закодовані сни.
Не судилося – хай – більше злості.
Доберуся уплав.
Берег надто крутий.
Ще є сила.
Тільки терпкість вітрів – витинанки химер у волоссі.
