... і ми ще будемо, бо літо буде теж
тривати вічно – стільки, скільки треба,
і чайка, як найлегша із одеж,
спурхне з плеча, поціливши у небо,
і вуха мушель втуляться в пісок,
пасочком білим два сліди докупи,
і ангела тоненький голосок
насіє нам під ноги манні крупи,
або не манні – гречку, просо, рис,
або навіє манну чи оману...
омар, що не Хаям, вдихає бриз,
Хаям, котрий Омар, бреде з лиману.
