Обведу тебе колом.
Обведу тебе колом видінь.
І замкну в потойбічні дух сваволі.
Сваволі й покори.
Диха перша любов твоя –
в косах розкиданих тінь,
а остання виважує роси
в покосах прозорих.
І пшениця не пахла землею,
а пахла вином.
Сам, неначе водою омитий,
лежав просто неба.
Твоя перша любов
десь була тут. Пішла? Вже давно?
А останній від тебе
нічого крім тебе не треба.
Погамуєш і голод.
Погамуєш і голод розлук
з тих років, що в тумані висять –
зачепились безсило.
І одна при одній.
Ніде дітись від їхніх розпук:
дві любові блажені
сліди твої вже притрусили.
Їх уста наче моляться ревно
іменням твоїм,
Із мелодій усіх вони вибрали
легіт пшениці.
Була соняхом перша любов.
За бажанням земним.
А остання , незряча,
проціджує з ночі зірниці.
Ти на землю ступив.
Став на землю, хитку від роси.
Ти під ноги дивився,
старанно обведений колом.
І невиспані очі блукали –
шукали сльози.
А любові уже віддалялись
полишеним полем.
