Черпаючи силу, як воду з криниці,
лежиш на землі і слухаєш вітер.
Земля плаче гірко, із сумної зіниці
котяться сльози і повітря гіркне.
Кожної ночі Земля омиває
свої старі рани, що не заживають:
затягнуться тільки і знову порвуться.
Щось заважає тих ран їй позбуться.
А коли перше Сонце мовчки простягає руку
до холодного тебе, сідаєш на мілину.
Відчуває серце моторошні звуки.
Це світ перетворився на війну.
Між-поміж трав ховаються жар-птиці і квіти,
які чекають покірно свого мисливця.
А що робить, коли діти розбрелись по світу,
не залишивши по собі ні згадки у серці?..
Але глибина рос втішить її ще один раз.
Але глибина рос ще раз прийде до нас.
Весь час, що вчора присвятили ми любові,
Земля готувалась до переливання крові.
Глибина рос. Стежка сліз.
Далекі стрибки і схід отави.
Глибини рос ковтають останні промені.
Зірвана вічність вмиває росою.
