І
Імен я не давала почуттям:
Вони були прозоріші від слів.
Я з Вами посміхалась до життя,
Вслухалася в дощу високий спів,
Горнулася до затишку дібров,
Торкалася розчулено трави...
Чому ж, коли говорять про любов,
Мені завжди пригадуєтесь Ви?
ІІ
Який незнаний потиск,
Мій давній друже!
Руки твоєї дотик
Ще не байдужий,
Та я відчую скоро -
І стане гірко -
Для когось нею вчора
Дістав ти зірку...
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design