Серед сотні реінкарнацій обираєш, де ти – Людина.
Серце. Нерви. Наверх спідниця, так як вчили: біленький ситець.
Погляд в очі , а постріл в спину, трошки нижче і я не винна.
Ти як завжди шукаєш вихід у трьох дюймах німої криці.
Ти як завжди не прагнеш істин, та й тверезість тобі не личить.
Ти зализуєш рани, часом ще конверти листів навзаєм,
Ти хронічно шукаєш смерті автобаном у потойбіччя,
Занотовуєш у щоденник: „Ніч – агонія перед раєм”.
Загортаєшся в крила-втому, засинаєш під фугу вулиць.
Крем маскує страждання вилиць, не за сонцем, але цілунком.
Захлинаєшся словом „Хочу”. От би весни вже схаменулись
І минули. Ти хочеш осінь, щоб була не труною – трунком.
