Ну скільки можна вже купатися у болю
І серце й душу розривати на шматки?!
Життя не можна називати просто грою,
Бо наша роль тоді — жорстокії кати.
А я... та що я? Звичайнісінькая лялька.
Життя — театр, а доля — злісний режисер,
Сценарій не скопіювати через кальку,
Хоч кожен прагне трішки знати наперед.
Ну скільки можна вже розігрувати сцену,
Де ти палка страждальниця до сліз гірких?!
Та збийся з колії! Будь схожа на людину!
Й думок позбудься викривлених та крихких.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design