Не зникнення суму.
Провіщення гуннів.
Окроплення кулями власних дворів,
наліплених криком на змащену гуму,
де тліє людина у серця норі.
А німб вигоряє від часу і чисел,
і зліченим рупіям краще в воді,
де риби обходяться якось без крісел,
хоча і не зовсім вони молоді.
Ти знаєш вже досить.
Бо важчає дошка
таким пересохлим кривим відчуттям,
привнесеним звідти, де семеро ложки
шукають навіщось — згоріла кутя.
А пам’ять ще пахне, і пагони гинуть,
і сиплеться сліпо чи сіль, а чи сніг
на втомлену землю, на сплячу княгиню,
і зайда-метелик приховує сміх.
З міхів переповнених витекло літо
одним коливанням вогню у вікні,
що знайде веселку, хоча б і над слідом,
де сум ще не сум, а прокляття війні.
