поле повне стуку серця
перетворення безодні
на квітучу полонину
щоб тебе від смерті вкрасти
на момент один забутись
подивитися в ті очі
що горять супроти сонця
як стьмянілі дві перлини
тепло вкутати той спогад
що супутником для болю
буде в мандрах а потому
наспіх наодчай наосліп
утікати автостопом
- до якого ще Єгипту? -
в жовту яму закопати
ненароджену дитину
вибивати копитами
ошалілого кентавра
такти стуку такти втоми
«так» у безпуть монотонну
густо ткати килимами
безпросвітну тугу-стогін
і на ранок розпускати
клубом кучерявих ниток
трем таврованого серця
у нутрі своїм тримати
так там темно так там тісно
тяжко нотам тліти в тілі
вигризати з себе творчість
наче пес кудлаті кульки
обважнілого волосся
переплутаних осяянь
витягати з глибу зорі
мов мальків прозорих рибок
і душити у долонях
всесвіт змовився над нами
учинити люту кару
визнаю моя любове
що не маю прав на тебе
2002; 2008
