***
Так не починалася жодна реальна історія,
тільки казки народів,
що жили на обох берегах.
Тама переповіла моєму птаху,
коли він сів перепочити на її палицю...
мій птах не повернувся до мене.
Мага розказала струмку,
коли він проносив повз неї
листок із мого дерева...
і того року був час зими,
який закінчився, тільки коли ми
спалили останню гілку.
Вад шепотіла моєму синові,
коли він лежав, поранений ворогом
з темної хмари...
й очі сина змінили колір на синій,
що коли він прийшов, ніхто не впізнав
у ньому людину.
Відтоді ми називалися «м’ана» - «мовчазний народ».
