Це місто пожовкло, як жовкне ґрав'юра,
Як жовкне листопад (і вітер вмивається тінню),
Як жовкнуть листи у зім'ятих конвертах,
І байдуже, Господи, байдуже.
Нині ти вклав в моє тіло дух звіра.
Нині я звір, що вийшов з ковилу,
І прерію лишив.
Поглянь-но: картонне обличчя, що тріснуло,
Мов шкаралупа
Я вийшов зі схованки
І кождий свій слід затрусив землею.
Це просто трухляві дошки –
Це просто латаття,
І я у лататті – брудний і замузьганий
Пес кудлатий
І навхрест забито облуплені
Ґаражові
Двері
Але я знайду для себе инчю
Схованку –
Під серпом старого икластого місяця,
Мов під листям лопуха
Між імшеді й плісняви
Я поставлю собі будинок
Й могилу вирию,
Щоб прожити під сонцем одним,
Під хрестом із милою.
