|
|
| Авторів: |
2698
|
| Творів: |
51629
|
| Рецензій: |
96047
|
|
|
|
Код:
|
|
|
Ошибка при запросе:
INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 1118, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.129.42.59') Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed
|
Художні твори
Поезія
Поезії
|
|
|
| © Анастасія Обертас, 29-04-2006
|
Незацікавлено і легко
Все місто дихало, співало...
Проміння соковито-тепле
Хапало жадібно. Чимало
Очей усміхнених, яскравих
Так сяяли, неначе роси
І сонця світло відбивали.
Але на мить мені здалося
(Неначе голкою штрикнуло!),
Що крізь розпатлане волосся
На мене дивиться Минуле...
Поблідли посмішки, і очі -
Блакитні, карі і зелені -
Тьмяніти стали неохоче
В моїй уяві. Так шалено
Вбивали поглядом ті очі,
Які на тлі веселки стали
Чорнішими за темні ночі;
У них життя не вирувало...
Крізь них лиш біль струмочком лився,
Неначе з чорної безодні...
Безжалісно на світ дивився
Якийсь перевертень... І жодні
Ласкаві, ясно-сині очі
Не спромоглися зупинити
Той біль, що вилився охоче
У натовп. Голови схилити
Примусив всіх, хто перш сміявся...
Паралізована натхненням
І жахом, котрий розростався,
Я пам'ятаю достеменно
Ті очі, вирвані з безодні...
Думки скалічені, "порожні",
Лихі... Та, може, не мерзотні?
Тортурам Вічності тотожні?..
Серед юрби він - білий ворон,
Який спаскудив світлий ранок.
"Як ти посмів?"- кричали хором
Щасливі очі... Наостанок
Згадалося лише прозріння,
Яке майнуло понад болем:
"Ти не такий, як ми... Невинний...
Тож не картайся своїм горем!"
21-25.04.2006р.
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
|
