Над горою котиться в колиску Сонце,
запалюючи все навколо своїм світлом.
Прокидаються-тріпочуть світанкові мрії.
Сонце грає ніжним гарячим тілом.
Я зупиняюсь серед безмежного поля.
Туди, де Сонце, я спрямовую погляд.
На долоні у мене сидить моя доля.
Вона зачаровано всміхається мені, а...
Десь там, ген, вдалині
пливе проти течії обрій.
Він зубами наш стискає світ,
де зустрілись небо і земля.
І я знаю, я бачу, їм не боляче.
Небо пливе у морі мрій.
Багряний, як моя кров, він
іде туди, куди йду я.
Я залишаюся стояти посеред поля,
тим часом поступово тьмяніє обрій.
Я лягаю спати на зрошену отаву,
а сутінки завершують нарешті свою справу.
А зранку, коли ще холодно, та не мені,
і повільні тумани піднімаються з лугів,
мене будять першопромені молодого Сонця.
Промені витягують мене із танцю снів, а...
Десь там, ген, вдалині
пливе проти течії обрій.
Він зубами наш стискає світ,
де зустрілись небо і земля.
І я знаю, я бачу, їм не боляче.
Крайнебо пливе у морі мрій.
Багряний, як моя кров, він
іде туди, де буду я.
